Історія військової авіації
На жаль, багато хто практично нічого не знає про війну на Заході. Ті
деякі книги, які видаються в наше країні, скоріше лукавлять, чим
описують події, що мали місце в дійсності. Коли читаєш британські мемуари,
відразу впадає в око їхня різка відмінність від офіційних історій Лиддел-Гарту, Ричардса й
Сондерса (особливо!), Роскилла. Створюється більш ніж дивне відчуття, що англійці
взагалі не знають, що таке війна і як варто воювати. Офіційні історики дивляться на всі
з горних висій штабів, яким немає справи до всіляких дріб'язків. Дійсно, чи буде
головнокомандуючий Королівськими ВВС лорд Тренчард планувати операції, виходячи з того,
що пілоти бомбардувальників жодного разу не літали з бомбами на борті?! Звичайно ж, немає.
Ричардc і Сондерс у своїй історії Королівських ВВС теж про подібну дурницю не згадують.
Підготовка британських збройних сил до Другої Світової війни велася не те що з
рук геть погано. Її взагалі не було, цієї самої підготовки. Була купа зброї (іноді
гарного, іноді не дуже), була юрба людей у формі, що хтось, невдало пожартувавши,
назвав армією. Тільки ця так звана «армія» зовсім не збиралася воювати, тому
що не вміла й не дуже хотіла.
Офіцерський корпус британських збройних сил заслуговує особливої розмови. Коли
читаєш, що думають і говорять британські офіцери, розумієш, що вони не військові! Це
просто джентльмени, члени якогось закритого клубу, об'єднані турботами як можна
зручніше й приємніше провести дозвілля. Регбі, гольф, крикет, полювання, кінне порожно - от заняття
британських офіцерів. Як меланхолійно помітив один із британських адміралів:
«Артилерійські навчання вони вважали неминучим злом». А те, що ці люди ходили у військових
мундирах, зовсім не робило їхніми офіцерами. Цього вимагає клубний устав.
Дилетантизм і нехлюйство пронизували офіцерський корпус знизу доверху, причому
ці якості старанно насаджувалися зверху. От вам один характерний приклад. Кримська
війна, бій під Балаклавою 13 жовтня 1854 року. Знаменита атака легкої кавалерійської
бригади, що надихнула Теннисона на безсмертну поему. Тільки справа в тому, що ця атака
завершилася нищівною поразкою англійців і фактичним знищенням 5 добірних
кавалерійських полків. Британські генерали Кардиган і Лукан кинули їх у божевільну й
безглузду атаку на укріплену позицію, зайняту чисельно переважаючими силами
росіян. Втрати англійців склали близько 80 відсотків! І що? Після війни генерал
Кардиган стає генерал-інспектором британської кавалерії. Генерал Лукан цілком
успішно рухається по службовим сходам і стає фельдмаршалом. І нікого не бентежить
те, що сама м'яка характеристика інтелектуальних здатностей цих полководців в
працях британських же істориків звучить як «дурень». Але адже вони мають іншими
видатними якостями. Хіба може якась поразка кинути тінь на репутацію
бригадного генерала сьомого графа Кардигана? Або генерал-майора графа Лукана? Кардигана
двічі звільняли від служби за некомпетентність, ну й що? Зате це щирий британський
джентльмен.
От з такими традиціями британська армія підійшла до Другої Світової війни. Чи коштує
дивуватися, що генерал лорд Горт або адмірал граф Корк энд Оррери діяли нітрохи не
краще своїх попередників.
Про вкрай заплутану й переускладнену структуру британських збройних сил ми вже
писали в декількох книгах. Структура британської авіації теж була вкрай архаїчною. У її
основі лежав територіальний принцип. Авіакрило мирного часу було намертво
прив'язано до авіабази, що представляла собою комплекс аеродромів і допоміжних служб.
Звідси й назви: авіакрило Кенли, авіакрило Хорнчерч. При цьому ескадрильї в складі
крила мінялися, постійними залишалися тільки штабні структури. Як у таких умовах
займатися бойовою підготовкою, домагатися злітаності, взаєморозуміння, удосконалювати
спільну тактику, - незрозуміло.
Ще більше погіршувало положення те, що авіакрило фактично мало двох командирів
- wing commander і wing leader. Перший був комендантом авіабази, у його підпорядкуванні
перебували всі наземні служби й аеродромний персонал. Йому підкорявся, але володів
значною самостійністю командир літного складу. Англійці, по суті,
відтворили на суші морський ланцюжок командування, що існує на авіаносцях: капітан
корабля й командир авіаційної бойової частини. Після того як улітку 1944 року союзники
висадилися на континенті, говорити про комендантів авіабаз уже не мало змісту, тому що
авіачастини постійно переміщалися слідом за лінією фронту. Тому в книзі з'являються
командир крила й лідер крила.
Або інший приклад. У якій ще армії можливо те, що відбувалося в канадському
авіакрилі Джонни Джонсона? «Зайдиголова» Берлинг (31 перемога) уважається кращим
асом-канадцем, але кращим асом Канадських ВВС називають Уолли Маклеода (21 перемога). А всі
тому, що Берлинг більшу частину війни прослужив у рядах Королівських ВВС, які вам
зовсім навіть не те, що Королівські Канадські ВВС.
И от, з такими збройними силами Великобританія незмінно виграє війни.
Напевно, бог дійсно дуже неї любить.
Початок
[Читати далі...]
На правах реклами: